Книги в электронном варианте скачать бесплатно. Новинки

Скачать бесплатно книги в библиотеке booksss.org

расширенный список авторов: А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
A B C D E F G H I j K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
Главная
Бизнес
Интернет
Юмор
Психология
Разное
Как читать скачанную книгу?

Тамдевін

Автор(ы):Галина Вдовиченко

Аннотация книги


Дія роману відбувається у Карпатах неподалік від замку Гербуртів. Успішна українська художниця Анна, яка зробила кар'єру в Росії, їде у відпустку на запрошення колишньої однокурсниці у віддалене село поблизу старовинного замку, де можна легко загубитися у часі і просторі. В цей же час у дикому урочищі Карпат проводить дослідження науковець-етолог Юрій. Він вивчає поведінку вовків у природному середовищі. Для цього він взяв під опіку трьох новонароджених вовченят, які втратили батьків. Людина і вовки в цій «зграї» живуть за вовчими законами, які іноді виглядають більш досконалими, ніж ті, за якими живуть люди. Несподівана зустріч з художницею докорінно змінює життя і дослідника, і вовчої зграї. ПЕРША премія літературного конкурсу «Коронація слова - 2009»



Скачать книгу 'Тамдевін' Галина Вдовиченко

Скачивание книги недоступно!!!




Читать первые страницы книги

Галина Вдовиченко

Тамдевін

15 жовтня. Карпати

Кумовi потрiбна була людина. Без людини нічого не виходило. I вiн наважився.

Чекати довелося довго. Коли почулися нарештi голоси та смiх й попри розлогий кущ з яскраво-червоними ягодами глоду пройшли двi дiвчинки, вiн навiть не ворухнувся. Такi люди були йому не потрiбнi.

Щонайменше годину на стежцi нiкого не було, аж поки знову з'явився виразний запах, який Кум не сплутав би з жодним iншим - запах людини, - i з-помiж дерев вийшла жiнка. Човгала урозхит, з помiтним зусиллям переносячи вагу тiла з ноги на ногу. Через кiлька днiв у неї народиться дитинча. Вона теж не пiдходить. Кум навiть не простежив за жiнкою поглядом.

Нескiнченно потягнулося нове очiкування, але Кум вмiв чекати. Коли смуги холодного вечiрнього туману закрили не лише далекi пагорби та потемнiлий лiс, а й близькi чагарники з деревами, залишивши самi верхiвки, Кум нашорошив вуха, втягнув чутливими нiздрями вогке повiтря. До чагарника стрiмко наближався чоловiк. Молодий, з пружними м'язами та запахом, який нагадав Кумовi про Брата. Це було саме те, що треба. Кум нечутно обiйшов кущ, обережно ставлячи лапи слiд у слiд, рiвним прямим ланцюжком, й зупинився бiля самої стежки.

Юнак, побачивши перед собою щось темне - теля чи пса - сповiльнив енергiйну ходу. Зупинився.

- Ти чий? Чого тут?… - запитав вiн розгублено. Й закляк нерухомо, вiдчувши, як миттєво змокрiла спина.

Перед ним стояв вовк.

Сутулий, гостровухий, з широколобою головою, облямованою «бакенбардами». Уважнi очi золотисто-жовтого кольору, видовжена морда, плямиста шерсть кiлькох вiдтiнкiв. Хлопчина судомно, коротко й шумно втягнув носом повiтря. Звiр ледь помiтно ворухнув прямим хвостом - тримав його похило, ближче до землi. Усе своє сiмнадцятирiчне життя юнак прожив у гiрському карпатському селi, але нiколи не зустрiчав серед лiсу живого сiроманця. Однак те, що перед ним зараз стояв вовк, впевнено заступивши стежку, вiн зрозумiв одразу, всотавши поглядом усi особливостi вигляду чужинця й запам'ятавши цю картину на все життя.

Вiд людини рiзко повiяло гарячою хвилею страху - й по тiлу вовка пробiгло тремтiння. Вiн теж боявся, але, на вiдмiну вiд зненацька заскоченого хлопця, мав перевагу - готовнiсть до зустрiчi. Кум не зводив з юнака очей. Той, на щастя, не побiг, смикнувся, проте залишився стояти - ноги не слухалися. Кум теж ледве стримався, аби не дременути свiт за очi.

Бовванами завмерли обоє на стежцi, напруженi, з однаково розширеними назустрiч одне одному зiницями очей.

Вовк мусив зробити свою справу, вибору вiн не мав. Слiд було показати свої добрi намiри - i вiн привiтався, помiтно ворухнувши хвостом у дружньому жестi. Але хлопчина не зрозумiв. Немов варом, його обдало хвилею гарячого жаху, i вiн вперше в життi зрозумiв значення багатьох банальних словосполучень iз втраченим первинним змiстом. Волосся стало дибки. Мову вiдiбрало. Слова звiльнилися вiд нашарувань та похiдних значень, набули свого первiсного сенсу.

Тремтячою рукою хлопець витягнув мобiлку, намацав кнопки - засвiтилося табло, не показавши жодної рисочки зони. Вовка тiєї ж митi вiдкинуло убiк, далi вiд плями свiтла, загрозливої й небезпечної. Кум зник у густому туманi без звуку, мов привид.

Зони покриття тут немає - хлопець знав це, але ще раз перевiрив. До першої живої хати, де є люди, ще з кiлометр. А в тих, попри якi вiн iшов, вже роками нiхто не мешкав. Долав вiдстань

вiд сусiднього села навпростець, старою дорогою, вздовж темних закинутих хат. Iз затягнутих павутиною вiкон нiхто б не визирнув на його крик, гукай - не гукай. Даремно було кликати на допомогу, та й з горла видерлося тiльки слабке сичання. Озирнувся у пошуках гiлляки, патика або каменя - й зустрiвся поглядом з жовтими очима: вовк знову стояв перед ним на стежцi.

I тут хлопець згадав. Його баба, яка знала безлiч казок, колись говорила йому, маленькому: «Як зустрiнеш у лiсi вовка, скажи: ти вовк, i я вовк. Тодi вiн тебе не рушить».

Побачив свою бабусю так чiтко, нiби вона була поруч.

- Т-ти… - видихнув хлопець, - вовк… I я вовк.

Хижак повiльно присiв, виструнчився, немов встав на пуанти - i, як у балетi, переступаючи дрiбними кроками, посунувся боком на два-три метри. Постояв кiлька секунд, повернувши голову i дивлячись на людину, знову вiдбiг, запрошуючи iти за ним. Паралiзований страхом хлопець не розумiв, що вiдбувається. Вiн змусив себе просунути ногу трохи вперед по стежцi - сiроманець повернувся й повторив свiй дивний танець: вiдбiг, постояв, вiдбiг, постояв. Вовк поводився не агресивно, але й не давав дороги. Щойно хлопець робив крок, пiдсвiчуючи собi екраном мобiлки, звiр зникав зi стежки, щоб через кiлька секунд знову опинитися попереду. Вперто кликав кудись чи виконував дивний ритуал…

Усе вiдбувалося у повнiй тишi - людина, i звiр, i лiс, i гори втратили голос.

Це тривало пiвгодини. Якби не годинник на екранi мобiлки, могло б здатися - цiла вiчнiсть. Хлопець вже зрозумiв, що хижак не заподiє йому шкоди, але в думках пульсувало одне: аби цi тортури якнайшвидше закiнчилися i вiн спустився у село, до своїх.

Нарештi Кум припинив метушню й пропустив хлопця вперед, спостерiгаючи, як той повiльно спускається, задкуючи й намагаючись не повертатися до хижака спиною.

Вовк вiдвернувся. Вiн втратив iнтерес до того, хто виявився полохливим i нездогадливим. Кiлька секунд стояв, опустивши морду, коли раптом нашорошив вуха, прислухаючись до чогось, нечутного для людського вуха. Кiлька стрибкiв - i звiр зник у туманi.

I. ЖIНОЧА ПОЛОВИНА

Початок жовтня. Санкт-Петербург

Якби хто запитав: з якого дива ти купила квиток на потяг «Санкт-Петербург - Львiв»? Годину ж тому нiкуди не збиралась! - один з варiантiв вiдповiдi мiг би звучати так: тому що у сумцi спiвала мобiлка, а я не змогла її знайти.

Голос улюбленого Джо Коккера у цю хвилину дратував, виводив iз себе - нiяк не могла розшукати джерело цього спiву у нутрощах мiсткої торбинки! Хiба можна знайти щось у тому безладi, серед записникiв, квитанцiй, ключiв (а ось i ключ вiд гаража!… не забула його на роботi, виявляється), паперових носовичкiв, помад, грошей, авторучок, пластикових карток, парфумiв (як тут опинилися одразу два флакончики?), вiзитiвок, тушi для очей, флешок, розiрваної пачки жуйок (розсипала, мантелепа!), нерозкритої упаковки колготок… Хай йому грець, отому необхiдному мотлоху!

Вже й без того була накручена до нестями: гаратнула зранку добру половину невiдкладних справ з довжелезного списку. Задоволено помiчаючи «галочками» - зроблено! Хоча довелося переробити ще й купу зайвого, того, що забирає сили та поглинає час, залишаючи по собi не спокiйне задоволення, а дратiвливе виснаження.

I от я вела авто, однiєю рукою копирсаючись у своїй просторiй, з кiлькома внутрiшнiми кишенями «бiркiн», а мобiлка усе не вгамовувалася. Так поспiшала, сiдаючи в авто, що поставила сумку на пасажирське сидiння, забувши вийняти мобiлку та встромити у пiдставку для телефону. I тепер, втрачаючи витримку, була готова якнайдалi жбурнути свою сумку - дорогу забавку для енергiйних бiзнес-ледi (ненав'язливе уточнення для моїх понтових замовниць, якi однаково не розбирались як слiд у дорогих аксесуарах). Насправдi ж - доступну й зручну торбу, куплену за триста зелених через Iнтернет-аукцiон.

Тiльки-но мобiлка замовкла, я її знайшла. А тодi виявилося, судячи з номера телефону, що дзвонило одне цiлеспрямоване дiставало, для якого я була потрiбною людиною, а вiн менi - п'ятим колесом до воза. I той впертюх мене таки дiстане - не мине й кiлькох хвилин - своїм черговим дзвiнком. А я i без його втручань вже нiчого не встигала. Попередженi щодо катастрофiчного спiзнення, мене ще чекали на бiзнес-ланчi. Але можна було вже викреслювати цей пункт як наразi невиконаний, i вирiшити питання згодом, по телефону. Натомiсть ще iснував шанс вчасно приїхати на наступну, справдi важливу зустрiч. Однак вже встрягла у дорожню пробку, з вiдчаєм розумiючи, що це надовго. Знову повний цейтнот. I знову не маю часу навiть на те, аби зробити найнеобхiднiше.

А що для мене найнеобхiднiше?

Зараз? Навести лад у торбинцi. Зайве викинути, потрiбне залишити - щоб на душi стало легше. Бо далi так жити не можна.

Оп-па, зрушили з мiсця. Давайте, хлопцi й дiвчата, давайте! Хутчiш, хутчiш! Погнали. Бiжи, Лоло, бiжи! А може, загнаних коней пристрiлюють, чи не так? Пофiгiст-кiномеханiк не помiтив, як запустив кiноплiвку в пришвидшеному режимi, а сам пiшов пити каву. Або щось мiцнiше. Я ж спостерiгаю за прискореним миготiнням кадрiв i вже нiчого не розумiю, але й погляду вiдвести не можу.

Ця хвилина пошукiв мобiлки вирiшила усе. Iнстинкт самозбереження пiдказав менi: «Стоп! Досить ганяти. Це не життя - це якiсь перегони на виживання. Ти не витримаєш. Стоп».

I я розвернула машину в напрямку залiзничних кас.

От чому купила квиток на потяг «Санкт-Петербург - Львiв».

Або ще такий варiант вiдповiдi - теж чесний i вiдвертий: через Олега. Свята правда, через нього. Не можу бiльше залишатися поруч. Опинилась на роздорiжжi: направо пiдеш - коня втратиш, налiво пiдеш - сама згинеш. Куди менi? Хочу додому, у Львiв.

- …Я їду, - сказала, дiставшись до нього ввечерi.

«До нього», бо у нас «гостьовий» шлюб. Ми не живемо пiд одним дахом - ми зустрiчаємося. Зараз так модно. Хоча спочатку нашою була спiльна кiмната в помешканнi його батькiв. Коли я почала добре заробляти, запропонувала чоловiковi купити власну квартиру. Вiн iдеї не пiдтримав, може тому, що сам заробляв ледь-ледь, а може, не хотiв йти вiд мами. Я переїхала - вiн залишився. Тепер зустрiчаємось у мене, переважно по суботах-недiлях.

Книгу Галина Вдовиченко Тамдевін скачать бесплатно, ,

Другие произведения авторов/автора



Пів’яблука
Тамдевін
Пів'яблука
Top-10
авторов книг
А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я