РОБІН ГУД

Переказ старовинних англійських народних балад.

ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА» Київ 1969

Це книжка про відважного розбійннка Робіна Гуда, оборонця бідних і знедолених; про його вірних друзів, Маленького Джона, Пурпурового Вілла, мірошниченка Мача та інших вбраних у зелене вільних стрільців, несхибних лучників, що ніколи один одного в біді не кидали; про дівчину Маріан, що відшукала Робіна Гуда в шервудському лісі й заступилася за нього перед королевою; про те, як Робін Гуд подолав ноттінгемського шерифа, переміг сера Гая Гісборна і здобув багато інших сміливих звитяг.

Народні балади про Робін Гуда переказали англійські письменники Д. Макспедден та Ч. Вільсон.

З англійської переклав Юрій Юра.

Вірші переклав Леонід Солонько.

Малював Валентин Якубича.

Перекладено за виданням: Rоbіn Нооd апd his Меггу Outlaws. Refold From The old ballads by G.Walker МсSpadden and Charles Wilson. London.

ВЕСЕЛИЙ, ДОБРИЙ РОБІН ГУД

Неймовірно далека, важка й небезпечна подорож закінчується. Відвідано кілька невідомих планет, зроблено багато надзвичайно важливих відкриттів, пережито безліч то радісних і щасливих, то моторошно страхітливих пригод. Поступово зменшуючи швидкість, зореліт наближається до рідної, теплої Землі. Там — батьківщина, друзі… За кермом космічного корабля сидить високочола людина. Очі її зосереджено дивляться в ілюмінатор, туди, де з найчорнішої чорноти назустріч кораблеві мчигь, з кожною миттю збільшуючись, сріблиста кулька Землі. А в голові людини роєм рояться думки — і всі найблагородніші, всі найважливіші, всі такі, що їх негайно треба донести до людства, бо інакше… Вдруге, вп'яте читаючи-перечитуючи сторінки улюблених науково-фантастичних повістей та романів про міжпланетні польоти, ви неодмінно уявляєте себе найголовнішими учасниками цих подій — талановитими вченими конструкторами, безстрашними й мудрими капітанами, самовідданими борцями за щастя, розум і велич Людини. Але нікому з вас навіть на думку не спаде взяти на себе роль підступного й хижого негідника, жалюгідного заздрісника, нікчемного боягуза, з чиєї вини чи злого умислу в найвідповідальніший момент виходять з ладу мотори, кінчається кисень, харчі та пальне, гинуть найближчі помічники, найдорожчі друзі… Згадайте й інші земні свої справи — розваги на шкільному подвір'ї, в піонерському таборі, нескінченні суперечки в гуртках художньої самодіяльності. Як завжди багато охочих бути Чапаєвими, Тимурами, Олегами Кошовими і як завжди важко умовити своїх однолітків бути «ворогами»! Ніхто не хоче проти веління серця перевтілюватися в «біляків», «фашистів» та «зрадників», хоч усі добре знають, що це ж тільки у грі, не насправді і зовсім не надовго. І справді, друзі, кривдно й боляче навіть у жарт, навіть на сцені грати роль якогось негідника, відчути на собі сповнені ненависті погляди своїх товаришів, бо кому ж невідомо, що людина славна тільки славними своїми ділами, і тільки такими ділами вона може прокласти собі шлях у безсмертя. Цю істину яскраво, переконливо й незаперечно доводить історія всіх віків і народів. Кожен народ має своїх улюблених героїв. І чи ці герої створені лише багатющою уявою — як-от герої казок, міфів, легенд, — чи вони мали своїх прототипів у житті, — кожен справді народний герой наділений одними й тими ж рисами: мужністю, силою, благородством, ненавистю до гнобителів, любов'ю до знедолених; він не вішає носа ні в якій скруті, він завше бадьорий і життєрадісний, він особистим прикладом веде за собою на подвиги слабкіших духом. Кожен такий герой, за словами О. М. Горького, виростає «з непереборного прагнення людей втілити в життя найкращі свої мрії, сподівання й помисли, створювати чудесні образи поезії і взірці для своєї поведінки в житті. В творчості справді народній, — підкреслює письменник, — естетика — вчення про красу — завжди тісно пов'язана з етикою — вченням про добро». Отож відірвіться на деякий час від космічних польотів — вашого найближчого майбутнього, — сядьте в уявну машину часу і полиньте так років на вісімсот з гаком назад, у темне й похмуре середньовіччя… 1066 рік. Вільгельм Норманський, прозваний Завойовником, висадився з своїм військом на узбережжі Англії і завдав англосаксам поразки в битві при Гастінгсі. Переможці полонили Англію. Землі й замки багатьох англосакських феодалів було конфісковано й передано норманським лицарям та фаворитам короля. Але, як завжди в таких випадках, найбільше потерпів народ — селянство, ремісники. Відтепер на його плечі ліг подвійний гніт — своїх феодалів і жорстоких норманських завойовників. Тисячі «йоменів» — вільних селян, — позбавлених землі, потрапили в кріпацьку залежність до норманських феодалів, у чиїх неприступних замках нерідко чожна було також бачити людей із срібними нашийниками, на яких був напис «раб». Наступники Вільгельма Завойовника провадили ту ж саму політику гноблення і насильства. Волелюбні англосакси кидали свої домівки й тікали в ліси, що вкривали в ті далекі часи більшу частину території Англії.В цих лісах, як свідчать старовинні англійські народні балади, переховувався й народний месник-герой Робін Гуд. Хто ж він був? Чим лишив по собі невмирущу славу? «Багато хто співа про Робіна Гуда, та мало хго знає, де він народився», — мовиться в одній із балад про цього славнозвісного героя. І справді, в багатьох баладах Робін Гуд за походженням «йомен» — вільний селянин. Так він часто називає себе й сам. Однак є балада, в якій говориться, що батько Робіна був лісником і знаменитим лучником. Інша ж балада доводить: «Не в хоромах та не в світлиці з мальованими стінами — народився Робін Гуд у зеленому лісі серед конвалій». А є й такі перекази, за якими Робін Гуд був сам знатним графом Хантінгдонським, якого скривдили жорстокі вороги. З такими розбіжностями щодо походження Робін Гуда ви зіткнетеся, читаючи й цю книжку, що написана з використанням майже всіх балад про цього народного героя. Проте для нас не має великого значення, ким був народжений Робін Гуд, важливо те, що історичний прототип цього героя, очевидно-таки, справді існував, а ще важливіше те, чим наділив його від щедрот душі своєї народ. Геть усі балади малюють Робіна Гуда невтомним ворогом завойовників і грабіжників норманнів, улюбленцем простого люду, захисником бідняків, сиріт і вдів, людиною, близькою кожному, хто потребував його допомоги. Саме такий він пройшов крізь століття і живе й понині в пам'яті англійського народу. Робін Гуд мав свій, присвячений йому день у найкращому місяці — травні,— і цей день святкувався по всій Англії протягом майже чотирьохсот років. Жителі сіл і міст кидали в цей день роботу, йшли в ліс і влаштовували там стрілецькі змагання; народні співаки розповідали перекази про Робіна Гуда, молодь танцювала й співала, розігрувалися сценки з життя звитяжного «доброго Робіна» та його веселих друзів — вільних стрільців. У цей день, за свідченням істориків, церкви й ремісничі майстерні були порожні, і ні святий, ні проповідник не могли взлти гору над улюбленцем народу. Так, єпіскоп Латімер, що жив у XVI ст., з великим обуренням скаржиться: одного разу, об'їжджаючи свою єпархію, він прибув у містечко поблизу Лондона й оголосив, що наступного ранку, в неділю, зробить проповідь у церкві. «Та коли я прийшов до церкви, — говорить він, — то, на превеликий подив, побачив, що вона замкнена я послав за ключем і чекав його па паперті більше години; нарешті до мене підійшов якийсь чологік і сказав: «Сер, ми сьогодні не можемо слухати вашої проповіді, бо святкуємо день Робіна Гуда. Всі наші парафіями в лісі, і ви даремно стали б їх чекати». На єпіскопі були святкові ризи, йому довелося скинути їх і, відклавши церковну службу, поїхати ні з чим. «Нічого тут сміятися, друзі мої,— обурюється Латімер, — плакати треба, сумувати треба про тс, що виганяють проповідника заради Робіпа Гуда, злодія і зрадника». Єпіскопу було чого гніватися на Робіна Гуда. Ватажок розбійників, завжди такий ввічливий і ґречний, поводився з товстопузими попами досить безцеремонно. З щирим сміхом Ви читатимете, як Робін Гуд пригощав у зеленому лісі єпіскопа Герфорда. В баладі «Золота знахідка Робіна Гуда», що не ввійшла до цієї книги, розповідається інший випадок. Якось уранці переодягнений в ченця-жебрака Робін Гуд ішов по дорозі й зустрів двох попів. «Одягнені в чорне з голови до ніг, вони по-молодецькому гарцювали на своїх конях». Робін Гуд зупинив святих отців і попросив у них милостині. Але ті відповіли, що не мають при собі грошей. Тоді безстрашний ватажок стрільців-лісовиків стягнув товстопузих з коней і сказав: «Давайте помолимося богу, щоб бог послав нам грошей». Перелякані попи слухняно впали навколішки і, ламаючи руки та пускаючи святенницькі сльози, почали молитися. А Робін Гуд тим часом наспівував веселу пісеньку й під кінець обшукав попів. І — о чудо! — в їхніх торбах під сідлами він знайшов чимало дзвінкої монети! Так само, як монахів-зрадників, скнар-абатів, багатіїв єпіскопів, ненавидів Робін Гуд чиновників, суддів. Ногтінгемський шериф, цей найпідліший гнобитель простих людей, виступає, наприклад, в баладах головним ворогом, над яким ватажок лісовиків постійно збиткується. Водночас Робін Гуд — мужній гонитель всякої неправди, великодушний, щед рий, щирий і незрадливий товариш; він невтомний, дотепний, кмітливий, спритно вислизає з усіх пасток, які його підстерігають на кожному кроці, вміє викрутитися з будь-якої біди і добре помститися підступним ворогам. Дивним здається тільки одне: до короля, який сам був найбільший феодал у країні, Робін Гуд та його безстрашні друзі ставляться з покірливою шанобливістю. Чому ж це так? За давніми переказами й баладами, що ввійшли до цієї книги, Робін Гуд виступає сучасником Річарда І. За десять років правління (1189–1199) цей король лише кілька місяців жив у Англії. Решту часу пін провів у хрестовик походах. Один з таких походів закінчився дуже невдало: Річард І на довгі роки потрапив у пологі до германського імператора; поки він був відсутній, в країні хазяйнувала розбещена зграя феодалів на чолі з братом короля — принцом Джоном. Раніше трохи приборкані королівською владою, феодали тепер знову розперезалися. Не визнаючи ніяких законів, крім права кулака, вони зганяли селян із землі; челядь їхня грабувала на дорогах купців та ремісників; народ визискували й пригнічували намісники короля — шерифи — та багаті монастирі. Шукаючи порятунку, народ, який фактично зовсім не знав свого правителя Річа