Григорій Гребньов
ВТРАЧЕНИЙ СКАРБ. ІНШИЙ СВІТ
ВТРАЧЕНИЙ СКАРБ
Пригодницька повість
Переклад з російської Н. Тищенко та Ф. Динька
КНЯЗЬ ДЖЕЙК БЄЛЬСЬКИЙ
Кортец!.. Навряд чи це було його справжнє прізвище, хоч він і запевняв усіх своїх знайомих, що пращуром його був сам “великий іспанський конквістадор” Фернандо Кортец, лютий винищувач індійців і завойовник Мексіки. Але темно-бура шкіра, кошлаті чорні брови, горбатий ніс і м’ясисті губи наводили на думку, що батьківщину “чистокровного іспанського гідальго” Педро Хорхе Кортеца слід шукати десь у Малій Азії… А втім, питання національної приналежності мало непокоїло його. Педро Кортец офіційно вважався підданим якоїсь латиноамериканської республіки і мирно проживав у Парижі, успішно влаштовуючи тут усі свої великі й дрібні справи.
Сьогодні Кортец прокинувся на півгодини раніше ніж звичайно і тому був у поганому настрої. Сидячи перед трюмо в своєму кабінеті, він похмуро слухав конфідент ціальне журчання перукаря, який пурхав коло нього.
Старанно вискоблені щоки Кортеца стали голубими, а роздратоване сопіння його поволі затихало, коли в двері тихо постукали.
— Зайдіть!.. — сердито крикнув Кортец.
Двері прочинилися, почулись легенькі кроки, і Педро Хорхе Кортец побачив у дзеркалі малинові губи покоївки Мадлен.
— Мосьє, — кліпнувши довженними війковими протезами, але не ворухнувши губами, сказала Мадлен, — вас хоче бачити якийсь молодий американець.
Кортец запитливо втупився очима в лялькове обличчя Мадлен у дзеркалі. Мадлен щебетала:
— Одягнутий пристойно. По-французькому розмовляє не зовсім чисто. Прізвища не назвав.
Кортец запитав:
— Скільки він вам дав?
Мадлен скорчила гримаску:
— О!.. Зовсім небагато, мосьє. Долар…
— Хай почекає, — прорік Кортец. — Сніданок подасте сюди, Мадлен.
Він устав, одвів руки назад, і перукар одягнув його гладку постать у халат, по оранжевому шовку якого летіли колібрі і дріботіли молоденькі китаянки, вишиті золотом і сріблом.
Одержавши свій гонорар, перукар зник. Відразу ж ввійшла Мадлен. Вона спритно поставила піднос на круглий столик і підкотила до крісла Кортеца.
Вино, маринована цибулька, сардини і рожеві креветки в маслі. Це, звичайно, був ще не сніданок, а лише прелюдія до сніданку. Мосьє Кортец любив, щоб їжа на круглому столику з’являлась, як сцени в опері, де все відомо і все-таки несподівано. Він налив бокал, понюхав вино і, опустивши коричневі повіки, надпив трохи…
Проте Мадлен не йшла по наступний піднос. Її держав долар, подарований відвідувачем.
— Ну? — запитав Кортец.
— Він чекає, мосьє…
— А-а… Кличте…
Через дві хвилини в кабінет безшумно, мов привид, прослизнув білявий, надзвичайно блідий юнак у недорогому костюмі лазурового кольору, з вузеньким галстуком, схожим на шкурку, скинуту ящіркою.
— Здрастуйте, сер, — сказав він по-російському, заздалегідь видавивши на своєму блідому обличчі приємну посмішку. — Якщо я не помиляюся, ви, здається, добре володієте російською мовою.
Кортец недружелюбно побіжно оглянув гостя.
— Ні, — процідив він крізь зуби, — Ви не помиляєтесь…
— Мене звуть Джейк Бєльський, — вкрадливо промовив гість і заморгав повіками, підфарбованими зеленкою, наче просигналив щось азбукою Морзе. Кортец здивовано витріщився на нього:
— Джейк? Та ще й Бєльський?..
— Так точно, сер. Я народився у Франції, але виріс в Америці. Там усі називали мене Джейком. Я тільки вчора приїхав у Париж із Штатів…
Молодий відвідувач просигналив повіками те, що не договорив, і шанобливо простягнув Кортецу конверт.
— Ось тут вам пише про мене містер Семюель Грегг. Він сказав, що ви добре знаєте його…
Кортец узяв листа і вказав Джейку на крісло. Увійшла Мадлен з новим підносом, на якому димілась печеня.
— Жиго! — промовив Кортец натхненно. І додав: — Екстра!
Та одразу ж згадав про листа і пробурчав, розпечатуючи його:
— Семюель Грегг! Чого йому від мене треба?..
Лист був коротенький і без жодного розділового знака:
“Старий Хорхе перестань ображатися на нас і спробуй ще раз з’їздити в Росію як наш представник там можна зробити один дуже великий бізнес тобі все розповість цей молодик він російський князь але це нічого не значить він знає секрет справи на якій можна добре заробити Я фінансую нову російську операцію 15 % від чистого прибутку тебе напевне влаштують
С Г”
Кортец ще раз окинув гостя незадоволеним поглядом. Він був забобонний: російський князь з самого. ранку — це погана прикмета… Та й несподіване звертання Семюеля Грегга спантеличило його. Крупний ділок міжнародного антикварного тресту, Грегг у свій час переправив з допомогою Кортеца на Захід із СРСР чимало цінних витворів мистецтва та рідкісних рукописів. Але антикварний трест безцеремонно зрікся Кортеца, коли той програв авантюрну справу з купівлею в СРСР однієї інкунабули.[1]
Тільки аромат жиго згладжував кепське враження від листа Грегга. Кортец взяв у руку виделку і глухо сказав:
— Я вас слухаю…
“Російський князь” випрямився в своєму кріслі і, почавши з своєї азбуки Морзе, відразу ж перейшов на нормальну, хоча й трохи пишну мову:
— Я чув, сер, що ви займалися дуже корисною справою, сприяючи обмінові культурними цінностями між західними музеями і музеями Радянського Союзу, точніше Росії, яка була вітчизною моїх батьків…
Кортец покатав у роті кусочок м’яса і промугикав непевно:
— Угу…
— Ця обставина й привела мене до вас, сер, — говорив далі гість. — Містер Грегг порадив мені звернутися з моєю пропозицією саме до вас…
Не відриваючись од печені і віддаючи належне терпкому ароматному вину, Кортец насмішкувато поглянув на гостя.
— Ви можете не говорити далі, містер Бєльський, — мовив він презирливо. — Від емігрантів, які колись утекли з Росії, я наслухався чимало пропозицій…
Джейк Бєльський підвівся з крісла. Він був стривожений:
— О ні, сер!
Та Кортец безцеремонно перебив його:
— Не “ні”, а “так”, сер… Десь у Росії ваш батько чи дід залишили замурованими в стіні або в оббивці одного з дванадцяти гарнітурних стільців брильянти чи ще якісь цінності. У вас є точна адреса, користуючись якою ми з вами, потрапивши в Росію, легко знаходимо ваші цінності. Потім ми повертаємось додому, і трест містера Семюеля Грегга забезпечує нам розкішне життя і заможну старість. Еге ж так?..
— Так… В основі моєї пропозиції лежить цінний скарб і родовий переказ про нього, — сказав гість і послав зеленими повіками щось середнє між сигналом біди і проханням уваги.
Кортец засміявся скрипучим сміхом і сьорбнув з бокала.
— Насамперед, — промовив він, — повинен сказати вам, юначе, а через вас і містерові Греггу, що за радянськими законами все залишене емігрантами в Росії багато років тому оголошене державною власністю. У мене з росіянами вже якось сталося непорозуміння. З мене досить…
Педро Хорхе Кортец добре говорив по-російському, правда, з невеликим східним акцентом. Сказане ним було майже відмовою, але молодий гість добре запам’ятав ту атестацію, яку дав “нащадкові великого конквістадора” містер Семюель Грегг, і тому стійко чекав нагоди: висловитись до кінця. Така нагода відразу трапилась, як тільки господар звернув увагу на запашну підливу до жиго. Джейк Бєльський вкрадливо почав:
— Містер Семюель Грегг прекрасно знає радянські закони… Я теж ознайомився з ними, але справа в тому, сер, що ні мені, ні вам і ні тресту, який ми представлятимемо, не доведеться порушувати ніяких законів.
— Он як? Цікаво…
— Цінності, про які йде мова, — говорив далі гість, — були вивезені в Росію чотири століття тому однією коронованою особою неросійського походження і ніколи Росії не належали. Це можуть легко довести наші юристи.
— О-ла-ла! — з іронічним пафосом вигукнув Кортец, відриваючись од своєї тарілки. — Я не збираюсь воювати за зневажені права коронованих осіб неросійського походження.
— Ви боротиметеся за свій гонорар, сер… — твердо заявив молодий гість.
— І ви теж? — поцікавився Кортец.
— І я теж.
— Скільки вам дає цей старий чікагський гангстер?
— Десять процентів, сер.
— Ого! — Кортец усміхнувся і промовив, дивлячись убік: — Я відчуваю, що ви хочете розповісти мені якусь середньовічну легенду.
— Маєте рацію, сер. Проте гроші ця середньовічна легенда обіцяє цілком сучасні і не ма-лень-кі.
Останнє слово гість проскандував.
— Ну що ж, викладайте вашу легенду, — пробурчав Кортец. — Я вислухав їх не менше як тисячу. Послухаю ще й тисячу першу.
