Книги в электронном варианте скачать бесплатно. Новинки

Скачать бесплатно книги в библиотеке booksss.org

расширенный список авторов: А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я
A B C D E F G H I j K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
Главная
Бизнес
Интернет
Юмор
Психология
Разное
Как читать скачанную книгу?

Меч Арея

Автор(ы):Iван Бiлик

Аннотация книги




Скачать книгу 'Меч Арея' Iван Бiлик

Скачивание книги недоступно!!!




Читать первые страницы книги

Оригинал этого текста расположен в «Сетевой библиотеке украинской литературы»

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є – «э оборотное» большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї – «i с двумя точками» большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

В ЛIТО 376-е

Великий князь київський Велiмир повстав усiєю Руссю, й скинув iго конунга Германарiха готського, й помстився Германарiховi за смерть князя Буса волинського, та його синiв, та боляр, що були розiпнутi на хрестах, i була сiча велiя, й ратилися русини лiто, й осiнь, i зиму, й побiгли готи з землi Руської, а хто лишився, то став платити київському князевi дань.

В ЛIТО 382-е

Упочив князь Великий київський Велiмир, i сiв на вiтчому столi син його старiйший Данко, й сiв у городi Витичевi, й правити почав Руссю, й Деревами, й Сiверою, й Лугами, й готами, й усiма язиками, кої платили йому дань, i ходили в рать по Великому князевi, й славили його.

В ЛIТО 395-е

Мiсяця стичня в 17 день переставивсь iмператор Теодосiй Перший, i Римська держава знову роздiлилася надвоє – Захiдню й Всхiдню. В Римi сiв на стiл Гонорiй, який полюбляв циркуснi бої, та вино, та жiн. У Константинополi ж воцарився слабовiльний iмператор Аркадiй.

Мiсяця листопада в 27 день. Убито галла Руфiна, який вершив усiма справами Константинополя, й посiв мiсце його iнчий варварин – готин Гайна, котрий вiдав тепер цiлим грецьким вiйськом, та колишнiй роб – євнух Євтропiй. I подiлився цар-город навпiл, i тягли однi руку за готiв, а другi супротиву їм, i найдужче ненавидiв тих зайд Аврелiан, i многi слухали його.

В ЛIТО 399-е

Вокняживсь у городi Києвому Милодух, син Данкiв, i був недуж вельми, й не мiг ратитися, й правила при ньому жона його Рада.

В ЛIТО 400-е мiсяця липня в 12 день

Гайна, готин, спробував захопити Константинополь, але люди стольнi потягли за Аврелiаном i вигнали варварiв з царя-городу. Й стояла над городом зоря стрiлою, й вельми знаменно було.

В те ж лiто на Маковiя вродився князевi київському Милодуховi син, i дано iм'я йому Богдан, бо довго ходила княгиня Рада впорожнi.

В ЛIТО 401-е

Прийшов на Рим вiзiготський конунг Аларiх, який уже володiв частиною Всхiдньої iмперiї – Iллiрiєю. Але венед Стилигон, що був справдешнiм правителем держави, дав вiдсiч Аларiховi.

В ЛIТО 404-е

Двiр константинопольський, долаючи опiр народу, заслав до Вiрменiї архiєпископа Йоана Золотовуста, де вiн по трьох лiтах i переставився.

В ЛIТО 408-е

Мiсяця квiтного в перший день переставивсь iмператор константинопольський Аркадiй. Умираючи, вiн заповiв своєму давньому вороговi, царевi перському Єздегердовi, бути захисником, i покровителем, i вихователем малолiтнього Теодосiя Другого, який по вiтцевiй смертi був посаджений на стiл.

У те-таки лiто в Римi скарано на горло Стилигона.

В ЛIТО 410-е

По кончинi Стилигоновiй Аларiх, конунг готський, укотре обложивши Рим, нарештi з допомогою рабiв зумiв здобути город i вщент пограбував його. Але, готуючись iти полками на Сiцiлiю й Африку, нагло вмер, i Захiдня iмперiя знову повстала й возродилась iз попелу.

В ЛIТО 411-е

Iмператор Гонорiй вiддав розбитим вiзiготам Аквiтанiю – землю на березi океану Захiднього, й поселилися готи в Галлiї мiж Пiренеями й Луарою. I сулив iмператор римський оддати їм ще й Iспанiю, якщо виб'ють звiдти венедiв.

Готи ж убоялися могутнiх сусiд своїх.

У те ж лiто студiнь мiцна зцiпила землю Руську. Днiпро замерз у мiсяцi листопадi, й крига скресла тiльки в травному, й паводки були велiї, й усiлякi зла чинила дика вода й у Руськiй країнi, й у Деревськiй, i в Сiврськiй. I настав голод, i впали недуги по людях.

I пiшов Великий князь руський Данко, син Велiмирiв, полками многими в землю грецьку, речену Всхiдня Римська iмперiя, й появся по дань.

В ЛIТО 412-е мiсяця квiтного

Нiщо не вiстувало наближення страшної небезпеки. День видався напрочуд ясний, що траплялось досить рiдко в сю пору; ледве починався п'ятий мiсяць року. Та веснянi повенi й зливища вiдгомонiли ще в травному, й уже добру сiдмицю стояло на годинi, справжнє тобi лiто, хоч дерева обабiч Хрещатого Яру ледве вбрались у прозорi свiтло-зеленi шати, схожi на єдвабнi корзна молоденьких князiвен.

У яру вовтузилося душ iз двадцятеро чи й усi тридцять робiв i челядникiв пiд наглядом гладкого тивуна Малка. Тивун сидiв у холодку пiд калиною, що нависала дрiбним листячком над самий яр, i лiнькувато ляскав себе гарапником по вичовганiй пiдошвi поробошень-постолiв. Поробошнi в Малка були з доброї кабанячої скори, виверненої щетиною назовнi, й скидалися на ведмежi лапи. Та й уся постава тивунова нагадувала лiсового бродника: здоровеннi ручиська, якими легко гнути пiдкови, черево, що перевисало на колiна, й могутнi, дарма що вимощенi салом, рамена. Такому б дуже личило iм'я Бурмило, чи Громило, чи ще якось, тiльки зовсiм не оте Малко, та вже коли людину названо з народження, то iм'я лишається їй до самої смертi, й тут нiчого не вдiєш.

Очi в Малка натомiсть вiдповiдали його йменню, були дрiбненькi й ховалися межи щоками та волохатими брiвми, але тивуновi слугували вони пречудове, й роби та челядники працювали з усiх сил.

Десь поза калиновим кущем форкав кудлатий степовий кiнь, Малко його не бачив, але вороний поводився спокiйно, й тивун тихо мугикав собi в рудий вус:

«Ой травиченько, та морiжечку, ти гляди не вколи менi й нiжечку…»

Поки Малко так ото мугикав, а вiн мугикав майже завжди, роби й челядники були певнi, що нiякого пiдступу сподiватись не треба. Однi тачками возили з-пiд кручi вогку глину, висипали її пiд самий берег рiчки на довгу купу, iншi рискалями вирiвнювали ту купу, третi ж важкими гатилами трамбували. Все йшло розмiрене й звично, без поспiху й зайвої сiпанини, аби день до вечора, однаково ж роботу челядина нiхто не поцiнує й не похвалить. Се знали й вони, роби, знав i тивун i спокiйно мугикав собi в рудi вуса.

Та ось вороний перестав скубати траву, й Малкова пiсня ввiрвалась. Челядники здивовано заповертали голови в його бiк. Малко досить легко, як на свою вагу, звiвся й глянув туди, куди зирив кiнь. Помiж листям весняної калини бiлiла постать. Почекавши, поки вона наблизиться, тивун, тоненьким голосом поспитав:

— Пощо, княжичу, йдеш?

То був син княгинi Ради Богдан. Хлопець мав небагато лiт, але вдався мiцний, кремезний i вже майже зрiвнявсь iз тивуном, тiльки хлоп'яча незграбнiсть, та яснi карi очi, та ще хiба довге шовковисте волосся, що спадало на самi плечi, зраджували князюка: Богдановi на Маковiя пiшов дванадцятий.

— Пощо, кажу, прийшов єси? – перепитав тивун.

Богдан хитнув головою в бiк городу.

— Мати…

— Кликала мене? – здогадався Малко й показав на тих, що гатили греблю: – А хто ж тут?

Але з Богданових вуст годi було витягти ще бодай слово. Княжич сiв i звiсив ноги з кручi.

— Що княгиня хче? – наполягав тивун, та княжич нiби й не чув його. Вiн стрибнув з кручi, з'їхав урвищем аж до тих, що возили глину, взяв з рук челядника рискаля й заходився копати. Потому вхопив тачку за ручницi й легко попхав її вкоченою стежкою до мiсця, де гатили греблю через Хрещатик. Рiчка була неширока й мiлка, до пояса, та навеснi дика вода зiрвала мiст i розмила греблю, а такого вже давно не бувало.

Вивернувши тачку й вiддавши її русявому челядниковi, бiлобровому готовi, якого в княжому дворi звали Ториком, Богдан узяв з рук чорного роба Мааса гатило й примiрявся.

— Важке вельми? – криво всмiхнувся Маас. – Княжич є малий для такого.

Але Богдан i не глянув у його бiк, пiдняв гатило й заходився гупати вже притоптану глину.

Всi челядники й роби поставали й задивились на малого дужця, той же гупав i гупав, немовби важезний дубовий обрубок був iграшкою. Коли по якомусь часi Богдановi стало парко, вiн скинув куцу ягнячу гуньку, помережану зеленою лиштвою, шпурнув її геть далi вiд себе, на купу ще не втрамбованої глини, й лишився в самiй сорочцi, пiдперезанiй широким сукняним опоясом i скупо, як в усiх чоловiкiв, гаптованiй лише на подолi та вузько на грудях i рукавах.

Земля аж двигтiла вiд гупання, челядники сходилися все ближче, та нарештi Малко, який теж замилувався юначагою, махнув гарапником:

— Гей ви! Чого сте повилуплювали очi? Нум же!

Челядники й роби розбрелись по своїх мiсцях, а тивун, посiвши кудлатого воронця, ще пристояв трохи, тодi поправив меч на лiвому боцi й торкнув коня п'ятами. Але кiнь не хотiв чомусь iти, задивившись назад. Малко й собi глянув – що так зацiкавило воронька.

Соляним шляхом, що вибирався з дубового лiсу, виточилась коротка ниточка комонникiв. Їх було душ iз вiсiм чи десять, попереду їхав на гнiдому конi мiж у шоломi й при щитi та довгiй сулицi, йому вслiд ступали верхи три жони чи жiнки, за ними ще кiлька комонникiв безборонних, а заключав ту вервечку вершник, оружений так само, як i перший, щитом i сулицею.

Книгу Iван Бiлик Меч Арея скачать бесплатно,

Другие произведения авторов/автора



Меч Арея
Top-10
авторов книг
А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я