Айзек Азімов

Відчуття влади

Джехан Шуман не вперше мав справу з представниками уряду Землі, що вже давно перебувала в стані війни. Він був лише цивільний, але розробляв програми для найскладніших комп’ютерів на самонавідних балістичних ракетах. Тому до його слів прислухалися генерали. І голови урядових комісій також.

Ось і тепер в одній із зал Нового Пентагону його слухали і військовий, і конгресмен. Засмаглий у космосі генерал Вейдер стиснув губи так міцно, аж його маленький рот майже щез з обличчя. Гладенько виголений ясноокий конгресмен Брант палив денебіанський тютюн із виглядом людини, чий патріотизм загальновідомий і яка може дозволити собі такі вільнощі.

Високий поважний Шуман — першорядний Програмувальник — безстрашно дивився на них.

— Джентльмени, — промовив він, — це — Майрон Ауб.

— Отой з незвичайними здібностями, які ви помітили випадково, — озвався спокійно Брант. — Ну-ну, — з дружньою зацікавленістю він оглядав маленького чоловічка з лисою мов яйце головою.

Той, своєю чергою, раз по раз нервово сплітав і розплітав пальці рук. Уперше в житті він був такий близький до товариства знаменитостей. Він — низькокваліфікований пристаркуватий Технік — колись давно завалив усі тести на виявлення обдарованих осіб і прилучився до більшості людства, що виконувала чорну роботу. З-поміж інших він вирізнявся лише незвичним захопленням, про яке дізнався великий Програмувальник і навколо якого зчинив таку бучу.

— Навіщо ця атмосфера таємничості? — запитав генерал Вейдер. — Ми поводимося, наче діти.

— За хвилину ви зміните свою думку, — відказав Шуман. — Це не той випадок, коли можна довіряти будь-кому. Аубе! — гукнув він, наче батогом хльоснув.

Це прозвучало майже як наказ, адже він був великий Програмувальник, а звертався до якогось там Техніка.

— Аубе! Скільки буде дев’ять разів по сім?

Той трохи поміркував. У його бляклих очах відбилося занепокоєння.

— Шістдесят три, — відповів він.

Конгресмен Брант звів брови:

— Це правильно?

— Можете перевірити, конгресмене.

Конгресмен вийняв кишеньковий калькулятор з ребристими гранями; тримаючи його на долоні, потицяв у клавіші, глянув на індикатор і знову заховав.

— Оце й є здібності, заради яких нас сюди запрошено? Хотіли показати ілюзіоніста? — поцікавився він.

— Ауб здатний на більше. Він запам’ятав кілька операцій і, користуючись ними, рахує на папері.

— На паперовому комп’ютері? — зі стражденним виглядом запитав генерал.

— Ні, сер, — терпляче став пояснювати Шуман. — Не на паперовому комп’ютері, а на звичайному аркуші паперу. Будь ласка, генерале, запропонуйте число.

— Сімнадцять.

— Тепер ви, конгресмене.

— Двадцять три.

— Добре! Аубе, помножте ці числа і, будь ласка, покажіть джентльменам, як ви це робите.

— Так, Програмувальний, — швидко закивав Ауб. Із однієї нагрудної кишені він видобув невеличкого нотатника, а з другої — тоненького фломастера. Зморщивши чоло, заходився старанно виводити якісь позначки на папері.

Генерал Вейдер різко урвав його роботу:

— Покажіть, що там у вас.

Ауб простяг папір.

— Що ж, — промовив Вейдер, — схоже на число «сімнадцять».

Конгресмен Брант кивнув, додавши:

— Воно-то так, але я гадаю, що будь-хто може змалювати цифри з дісплея комп’ютера. Певно, я й сам можу намалювати більш-менш пристойне «сімнадцять» навіть без попередніх спроб.

— Джентльмени, дайте Аубові змогу продовжити, — знову спокійно втрутився Шуман.

Ауб знову повернувся до своїх позначок. Пальці його ледь тремтіли. Нарешті він проказав низьким голосом:

— Відповідь — триста дев’яносто один.

Конгресмен Брант удруге дістав калькулятор і заклацав клавішами:

— Ну й ну! Так і є. Як він угадав?

— Не вгадав, конгресмене, а підрахував. І зробив це на клаптику паперу.

— Дурниці! — нетерпляче вигукнув генерал. — Комп’ютер — це одне, а позначки на папері — зовсім інше.

— Поясніть, Аубе, — попросив Шуман.

— Гаразд, Програмувальнику. Так от, джентльмени. Я пишу «сімнадцять» й одразу під ним — «двадцять три». Далі я кажу собі: сім разів по три…

— Але ж, Аубе, — м’яко заперечив конгресмен, — нам треба сімнадцять разів по двадцять три.

— Так, я знаю, — поважно сказав маленький Технік, — але я починаю казати «сім разів по три», бо діяти треба саме так. Отож, сім разів по три буде двадцять один.

— І звідки ви це знаєте? — зацікавився конгресмен.

— Я просто пам’ятаю. На комп’ютері завжди виходить «двадцять один». Скільки б я не перевіряв.

— Хоча це не означає, що так буде щоразу, правда? — зауважив конгресмен.

— Може, й так, — затнувся Ауб. — Але, розумієте, я завжди одержую правильні відповіді.

— Далі.

— Сім разів по три дає двадцять один, отож я пишу «двадцять один». Потім, один раз по три буде три, тому я пишу «три» під двійкою з «двадцяти одного».

— Чому під двійкою? — одразу запитав конгресмен Брант.

— Бо… — Ауб безпорадно поглянув на свого покровителя, шукаючи підтримки. — Це важко пояснити.

— Якщо зараз ви прихильно поставитеся до його відкриття, деталі ми полишимо на математиків, — прийшов на допомогу Шуман.

Брант замовк.

— Розумієте, — провадив Ауб, — три плюс два буде п’ять, тому «двадцять один» перетворюється на «п’ятдесят один». Тепер на якийсь час це облишмо й підемо далі. Помножмо сім на два, маємо чотирнадцять, і один на два — два. Запишімо так само, як і першого разу, в сумі одержимо тридцять чотири. А зараз, якщо написати «тридцять чотири» під числом «п’ятдесят один», отак, матимемо триста дев’яносто один, що і буде відповіддю.

На хвилину запала тиша, потім генерал Вейдер сказав:

— Я цій чортівні не вірю. Він меле дурниці, оперує якимись числами, множить і додає, як йому заманеться, та я цій чортівні не вірю. Тут щось не так, бо надто все це складно.

— Таж ні, сер, — аж спітнів Ауб. — Воно тільки видається складним, бо ви до такого не звикли. Насправді правила дуже прості й підходять для будь-яких чисел.

— Овва, для будь-яких? — перепитав генерал. — Тоді давайте, — він витяг власний калькулятор армійського зразка і набрав перше, що спало на думку: — Пишіть: п’ять, сім, три, вісім. П’ять тисяч сімсот тридцять вісім.

— Так, сер, — сказав Ауб, беручи новий папірець.

— Тепер, — знову заклацав калькулятор, — сім, два, три, дев’ять. Сім тисяч двісті тридцять дев’ять.

— Так, сер.

— Помножте ці числа.

— Для цього потрібен певний час, — тремтячим голосом промовив Ауб.

— Працюйте скільки треба.

— Починайте, Аубе, — рішуче підтримав генерала Шуман.

Похнюпивши голову, Ауб став писати. Він узяв другий аркуш паперу, потім іще один. Нарешті генерал дістав годинника:

— Чи ви вже скінчили робити свої чудеса, Техніку?

— Майже, сер. Ось, сер. Сорок один мільйон п’ятсот тридцять сім тисяч триста вісімдесят два, — показав він карлючки на папері.

Генерал Вейдер ядуче всміхнувся. Він натиснув клавішу «множення» на калькуляторі, почекав, поки прокрутяться цифри. Потім подивився на індикатор і вражено зойкнув:

— Клянуся Галактикою, правильно!

Президент Земної Федерації страшенно стомився на службі й, лишившись на самоті, вже не став приховувати виразу нерозважного смутку, що проступив на його чутливому обличчі. Війна з Денебом, позначена на самім початку помітним економічним пожвавленням і величезною підтримкою населення, поступово звелася до якихось нікчемних маневрів і контрманеврів, і це дедалі збільшувало незадоволення Землі. Можливо, те саме діялося і на Денебі.

І от тепер конгресмен Брант, голова важливої урядової Комісії з воєнних асигнувань, вже півгодини безупинно патякає про якісь нісенітниці.

— Обчислення без обчислювальної машини — це термінологічний нонсенс, — нетерпляче сказав Президент.

— Обчислення, — заперечив конгресмен, — лише обробка даних. Їх може обробляти як машина, так і людина. Дозволю собі навести приклад, — і, послуговуючись нещодавно набутими навичками, почав підраховувати суми й доданки, аж поки Президент несамохіть не зацікавився:

— І ці правила діють завжди?

— Щоразу, пане Президенте. Точно.

— А цього важко навчитися?

— Мені вистачило тижня, щоб добре розібратися. Гадаю, у вас діло піде швидше.

— Що ж, — задумливо проказав Президент, — це цікава салонна гра, але яка з неї користь?

— Яка користь із немовляти? Поки що ніякої, та хіба ви не розумієте, пане Президенте, що перед нами відкривається шлях до звільнення від машин? Поміркуйте, — конгресмен підвівся, і його низький голос мимоволі залунав так, ніби він виступав перед аудиторією, — війна з Денебом — це війна комп’ютерів. Їхні комп’ютери створили навколо Денеба поле протиракетної оборони, наші — таке саме навколо Землі. Коли ми вдосконалюємо комп’ютери, вони роблять те саме. Ось уже п’ять років існує нестійка й невигідна рівновага. Нарешті ми маємо змогу обійтися без комп’ютера, перевершити його й залишити далеко позаду. Ми об’єднаємо можливості комп’ютера й людини, у нас будуть живі комп’ютери, мільйони їх. Усіх наслідків такої операції я передбачити не можу, але вплив на наше життя вони матимуть величезний. Бо якщо переможе Денеб, це буде катастрофа.

— І що вимагається від мене? — занепокоєно запитав Президент.

— Щоб своєю владою ви підтримали розробку нового секретного проекту «живі комп’ютери». Назвімо його «Проект „Число“». За свою Комісію я ручуся, однак нам потрібна буде підтримка уряду.

— А які граничні можливості живих комп’ютерів?