Василь Верига

ЗВІТ КОМІСІЇ ДЕШЕНА

I

Почавши від 1971 року в канадській пресі щораз частіше почали появлятися вістки про воєнних злочинців, які в часі Другої світової війни мордували жидів, а тепер перебувають у Канаді, 19-го травня 1971 року Сімон Візенталь писав у „Торонто Стар“, що в Канаді перебуває кілька сотень воєнних злочинців. Ніхто з українців тими вістками не переймався, бо ішлося про нацистських воєнних злочинців, отже про німців, які влаштовували масові морди жидів по різних містах Польщі й України, а зокрема у спеціяльних таборах, як Майданек, Треблінка, Авшвіц та інших.

В пізніших роках кількість воєнних злочинців, в інформаціях, які подавали жиди до канадських засобів масової інформації, почала зростати. Ба, не тільки кількість їх більшала, бо, як це скоро виявилося, тими воєнними злочинцями в Канаді були не німці, але українці та балтійці.

В 1979 році газета „Торонто Стар“, згідно з жидівськими даними, подавала, що в Канаді є поверх 1.000 воєнних злочинців; 12-ю жовтня 1982 року „Виндзор Стар“ писала, що поверх 2.000; Сол Літтман, представник Візенталя на Канаду, твердив у „Лондон Фрі Прес“ з 24-го січня 1984 року також 2.000, але 8-го листопада 1984 року, як також 25-го січня 1985 року він підніс число воєнних злочинців у „Торонто Стар“ до 3.000. Однак у своєму донесенні до головного прокурора Канади з 23-го серпня 1985 року, тобто, коли вже діяла Комісія Дешена — Літтман уже не був такий певний своєї цифри і писав 2-3000. За те Візенталь у „Ню Йорк Дейлі Нюз“ з 19-го травня 1986 року підніс свою цифру до 6000.

Із різних статтей чи сенсаційних новинок в англомовній пресі, що їх подавали Візенталь, Літтман та їхні коляборанти, виходило, що основну масу воєнних злочинців становили не хто інший, а таки українці, а головно колишні вояки Української Дивізії „Галичина“. У червні 1980 року Літтман у „Торонто Стар“ стверджував, що дивізія брала участь у мордах цивільного населення та жидів. За цю статтю Братство кол. вояків 1-ої УДН в Канаді віддало справу до суду і „Торонто Стар“ до року часу, перевіривши справу, перепросив дивізійників.

В 1984 році Візенталь передав канадському генеральному прокуророві Робертові Кайданові листу із 217 іменами старшин Дивізії „Галичина“, які мали б перебувати у Канаді, обвинувачуючи їх усіх у воєнних злочинах. Але ліберальний тоді уряд Канади на чолі з П'єром Трудо не погодився на будь-яку акцію супроти тих людей. вважаючи, що та справа передавнена. В дійсності згадана листа була списком курсантів одного із старшинських курсів, організованих для Дивізії „Галичина“.

Літом 1984 року у Канаді прийшла до влади Консервативна партія, на чолі з Браєном Малруні, яку, принаймні у повоєнних роках, українці фаворизували, 7-го лютого 1985 року, не перевіривши справи до дна, Б. Малруні пішов на руку жидам і створив одно-особову Комісію судді Жуль Дешена, завданням якої було б прослідити жидівські обвинувачення і чи є в Канаді воєнні злочинці, а, якщо є, як їх притягнути до відповідальности за злочини поповнені на території, куди не простягається канадське судівництво. Хоча сама ідея такої комісії не погана, клопіт виявися у тому, що уряд не заслухав опінії українців та балтійців у тій справі та підійшов до справи дуже односторонньо, тобто так, як хотіли жиди, обмеживши діяльність такої комісії тільки до „нацистських воєнних злочинів“, а не до всіх воєнних злочинів. Намагання адвоката Українського Національного Об'єднання Канади Я. Ботюка, щоб діяльність комісії поширити також і на комуністичні злочини НКВД у часі і перед війною, не дали бажаних вислідів.

Із створенням Комісії Дешена лавіною посипалися обвинувачення на українців у воєнних злочинах. Голодні на сенсації канадські засоби масової інформації, в яких жиди мають величезні впливи, поміщували різні інформації проти українців, а зокрема проти Дивізії „Галичина“. Джерелом усіх тих інформацій були в першу чергу різні совєтські інсинуації друковані у „Вістях з України“, а зокрема у їхньому англомовному виданні „Нюз фром Юкрейн“, також дві англомовні публікації якогось Стиркула „Ві аккюз“ („Ми обвинувачуємо“) та „СС вервулс“ (Есесівські вовкулаки) і відомого у Канаді прислужника Москви Петра Кравчука п.н. „Гір із де евіденс“ (Ось вам докази). На базі тих інформацій виглядало, що то не німці винищували жидів як расу, але таки українці. При тому інсинуації не обмежувалися тільки до Другої світової війни, але дісталося при тому і Симонові Петлюрі, а також і Богданові Хмельницькому, якого деякі жиди називали „першим Гітлером“. Спроби українців спростувати бодай деякі невірні ствердження, звичайно перекручувано й виходило тільки на шкоду самим українцям. У зв'язку з цим Братство кол. Вояків 1-ої УД УНА заскаржило до суду тижневий журнал „Сатирдей найт“, який твердив, що Дивізія „Галичина“ здушувала жидівське повстання у варшавському ґетто весною 1943 року, та оттавський щоденник „Оттава Ситизен“, який назвав дивізію найбільш кровожадною військовою одиницею у Другій світовій війні. Найбільше цих фантастичних обвинувачень походило від Сола Літтмана, зв'язки якого із Канадською комуністичною партією є відомі і який частенько їде на консультації до СССР. Канадський жидівський конґрес та велика інша жидівська організація, Б'най Б'ріт, відпекувалися від Літтмана, мовляв він не говорить в їхньому імені, але на ділі підтримували всі його обвинувачення українців.

ІІ

Крім загальних обвинувачень, жиди подавали наввипередки конкретні листи осіб обвинувачених у воєнних злочинах. Йосиф Ріваш, якого адвокат Ботюк при перехресному допиті зідентифікував як колишнього старшину КҐБ, а може і СМЕРШ-у, подав 707 імен. Документальний Центр Візенталя у Відні — 219 імен. Канадський жидівський конґрес (проф. Ирвін Котлер) — 209, Сі Літтман — 171, Б'най Б'рит(адвокат Дейвид Матас) — 100 імен, канадське міністерство справедливости — 81, Центр Візенталя у Лос Анджелесі — 63, Товариство канадський голокост — 54, ізраїльська поліція — 54. Жидівське федерація північного Ню Джерзі — 49. Совєтський Союз — 43 та Єфраїм Зурофф — 29. Разом — 1.779 імен. На багатьох листах повторювалися ті самі імена й Комісія Дешена звела їх до одної т. зв. мастер-листи разом 774 особи. Крім тої о. Комісія Дешена оголосила у 110 різних часописах, англомовних, франкомовних та в деяких етнічних, щоб їхні читачі зголошувалн осіб запідозрених у воєнних злочинах. Але відгук на це оголошення був дуже слабий, бо, як видно, тільки жиди користуються чудовою пам'яттю й можуть розпізнати людей навіть після 40 років

Ці листи покривали терени Східньої Европи, а саме Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію і Юґославію, також організації Глінкова Ґарда. Українську Поліцію Українські Шуцманшафти, німецькі Айнзацгрупи концентраційні табори СС. Цікаве при цьому завважити що серед них немає ані польської поліції, кримінальної поліції, яка в основному складалася з поляків та польських фолькдойчів, як також залізничної поліції, які добре давалися взнаки українцям. Так само немає згадки про РОА.

Окрему групу серед цих "обвинувачень" становили дивізія "Галичина". Тут також цікаво завважити те, що коли маленька Латвія мала дві дивізії, Естонія одну дивізію так само як і українці, а крім того мали свої військові частини литовці та білоруси, про них тільки тут та не там були згадки, але вони ніколи не були об'єктом таких нападів як дивізія "Галичина". Коли ж ми візьмемо до уваги, що в той час повелася шалена кампанія проти Дивізії і в Україні, про що доносили "Вісті з України", тоді матимемо прекрасний приклад координації дії, там совєтського уряду, а тут — жидів, щоб дискредитувати політичну діяльність української спільноти в Канаді на користь поневоленого українського народу, в яку поважний вклад дають колишні вояки української дивізії "Галичина".

Перед Комісією Дешена стояло нелегке завдання — перевірити обвинувачення кожної особи на списку. Тому що це все мало відношення до часів німецької окупації Східньої Европи, Комісія користала з послуг канадських і німецьких джерел інформації. З канадських вона діставала інформації з міністерства праці й іміґрації, з державного секретаріяту, який надавав громадянство, міністерства закордонних справ, яке видає пашпорти. В Німеччині Комісія зверталася до Берлінського документального центру, в якому знаходиться близько 30 мільйонів документів, а між ними інформації про поодиноких членів військових формацій СС; Центральне бюро крайової справедливости для перевірки націонал-соціялістичних злочинів у Людвіґсбурґу; Дойче мілітердінстамт (Бюро німецької військової обслуги в Берліні), завданням якого було збирати інформації про ранених, пропавших, полонених тощо. Берлінське бюро інформації про хворих і вкінці Центральне інформаційне бюро федеральних архівів в Аахен-Корнелімюнстер, основним завданням якого є збирати інформацію про військову службу, включно з цивільним персоналом на військовій роботі.

Крім того Комісія переслухувала заінтересовані сторони, бо як на практиці виявилося, перед Комісією ставали тільки жиди й українці і це право дістали від судді Дешена Жидівський канадський конґрес, що його заступав правник проф. Ірвін Котлер та Б'наі Б'рит, що її заступав адвокат Дейвид Матас. Від українців дістали право заступства Комісія громадянських прав, Комітет Українців Канади на чолі з адвокатом Іваном Григоровичем та правним заступником, відомим у Канаді адвокатом Іваном Сопінкою. З уваги на те, що дивізія "Галичина" була основним об'єктом жидівських нападів, суддя Дешен признав окреме право заступництва ("стендінґ") Комісії Братства кол. Вояків 1-ої УД УНА, яка існувала ще від 1980 року, тобто від перших нападів на Дивізію Соль Літтмана у "Торонто Стар", а також польських нападів у тижневику "Звйонзковєц". До цієї комісії входили д-р Остап Сокольський, Андрій Кемеровський та Василь Верига. Правним дорадником завжди був Ярослав Р. Ботюк, а пізніше він заступав Братство і перед Комісією Дешена.